Після публікації матеріалу про пристрасть київських дачників до бетонних парканів один з наших читачів прислав матеріал про один з центральних районів Харкова – Журавльовку. Мешканці обгороджені один від одного високими парканами. Не зрозуміло, що ці люди ховають від чужого ока, якщо нема нічого ховати, хіба облуплені і потріскані від просідання будинки. Багато дворів захаращені мотлохом, сміттям, ломом. Велика рідкість побачити гарну, квітчасту клумбу, натомість на городах одні бур’яни. Автор:учасник спільноти ТЕКСТІВ під ніком Henprokuror в рамках проекту "Естетика сучасної України"

Головне у виборах - не процес, а те, що вони залишають після себе. Передбачуване те, що останні вибори залишили після себе країну з великою часткою представників Партії регіонів на місцях. Але країні якось ще належить розібратися з «хвостами», тобто з тими проблемами, що залишилися після 31 жовтня. Автор: Антон ЗІКОРА

Звісно, як і в більшості читачів, у мене є дід-ветеран, який пройшов з Робітничо-Селянською Червоною армією від Сталінграда до Відня (про нього я ще колись розповім). Так само в більшості з вас, напевно, теж був дід, котрий переховався від мобілізації. Не дивина й те, що частина моїх двоюрідних дідів були поліцаями. Але маю я в історії родини і справжній ексклюзив. Мій прадід був бургомістром Харкова під час німецької окупації. Саме тим бургомістром Олексієм Крамаренком, наказ якого про заборону російської мови в державних установах міста цитують час від часу проросійські видання. Прадіда згадував: Олег КОЦАРЕВ, поет, прозаїк, журналіст, аспірант (Харків)

Коли почалась війна, мені було 8 років - я жив у селі між Полтавою і Харковом. Основна маса німців нашу Минківку обминула, обійшла стороною; десь іншими шляхами прокотились їхні танки, гармати. Через наше село йшли машини з якимось майном, мотоцикли. Подив викликали тупоносі італійські автомобілі, машини на гусеницях, взагалі їхнє до дрібниць продумане військове спорядження. Навіть мені, пацанові, кидалась в очі ота німецька доцільність і педантичність. Німецьку окупацію пережив: Володимир КОРСУН, заступник голови Черкаського обласного відділення Українського фонду культури