Жінка з пакетами – видно, з базару – озирається, зачувши, як позаду неї гуркотять тротуаром коліщатка валізи. Спиняється і всміхається: «Проходьте, будь ласка, першою: ви наш гість». Це перша людина, з якою знайомлюся у курортному селі Щасливцевому. Тут нема юрби нав’язливих таксистів, яку спостерігала тиждень тому в такому ж туристичному селищі Лазурному – і це перше хороше враження про курорт. Автор: Ярослава Тимощук

Молодий селищний голова, який після Майдану й АТО вирішив змінювати Лазурне, вже розчарувався через недалекоглядність односельців. У Лазурному час міряють не роками, а сезонами. У сезон місцеві таксисти сваряться за пасажирів, а на зиму, коли ділити нічого, миряться. Понад таксистами тут хіба що автобусні перевізники: ось власник маршруту стоїть перед дверима бусика «Херсон – Лазурне» й продає квитки по 125 гривень (у касі 80). У сезон тут практично не йдуть дощі, тож лазурненці поливають городину водою з-під крана, а потім дивляться у платіжки й міркують, чи вартувало воно праці. Утім, живуть тут не з городини, а з туристів. Тут кожен навчився заробляти сам для себе, але селище від того не багатіє. Більшість підприємців працюють у тіні і не платять туристичного збору. Автор: Ярослава Тимощук