Два фільми один про сліпих, другий про німих. І перший «Поводир» і другий «Племя» мають успіх. Один у публіки, інший на фестивалях. Але ці дві картини уособлюють різний підхід до української культури. Не дарма пересварилися і режисери і кінокриики. Текст: Роман Кабачій

Звісно, тут не йде мова про великий успіх та популярність національного масштабу - такого з нашими ще не траплялося. Зразу варто відкинути тих, хто їздить до Європи та США заради концертів для діаспори, а в Україні є ціла когорта подібних артистів. Значно цікавіше, коли музикант привертає увагу місцевої публіки. Автор: Сергій Зимогляд

Перший фронтовий поет незалежної України саме так увійде в історію літератури Борис Гуменюк зі своєю книжкою «Вірші з війни». Взагалі, Борис Гуменюк – відомий письменник, дотепер його навіть більше знали як прозаїка (у першу чергу, мабуть, завдяки роману «Лук’янівка», котрого жартома можна назвати пострадянським римейком «Саду Гетсиманського»). Що ж до «конкурентів» по військовій тематиці, тут можна згадати відому журналістку Марію Старожицьку. Читав Олег Коцарев

Головний конфлікт, головна напруга стрічки – між патріотизмом і самопожертвою добровольців та тими умовами, в яких їм доводиться боронити Батьківщину. З одного боку, зворушливі хлопці, котрі з усіх сил намагаються за лічені дні опанувати бодай якісь ази військового мистецтва, з другого – держава, яка дає їм каски часів Другої світової, вчить маршируванню та надсилає не надто притомних командирів. Митці записалися добровольцями в Нацгвардію і зняли фільм. Короткометражну документалку, зняту в самій гущі подій, дивився Олег Коцарев