Заповідник підтримувала українська держава та небайдужі з усього світу

38-річний Олександр Марусик 13 березня 2022 року їхав з сусідом Сергієм Колупайком з села Вознесенського до Петрушина, щоб забрати звідти його сім’ю. Обидва села розташовані в радіусі 20 км від Чернігова і були окуповані російською армією з 24 лютого до 31 березня, відстань між ними - близько десяти км.Неподалік Петрушина їхні “жигулі” на дорозі обстріляли росіяни. Обоє чоловіків вижили, але лише одному з них вдалося повернутися додому, переживши страшні тортури. Цей матеріал — частина спільного проєкту ТЕКСТІВ і чернігівської газети "Вість".Детальну інтерактивну реконструкцію боїв під Новоселівкою дивіться тут.

Зеленський не вірив у повномасштабне вторгнення та говорив про шашлики весною — відповідно, цивільна владна вертикаль не готувалася до такого розвитку подій. Коли Росія вторглася, влада повторювала оптимістичні повідомлення, що українські війська успішно відбивають атаки. Це коштувало життя тим, хто їм повірив і вчасно не виїхав з несподівано окупованих територій. А були й такі, хто через незнання їхав в окупацію, хоча сподівався лише пересидіти війну поза Києвом.Read this article in English

“Ми в безпеці, в нас АЕС, сюди не зайдуть, тут не стрілятимуть, з таким не жартують” — думали мешканці Енергодара. Але вони помилилися. Ми простежили, що відбувалося на ЗАЕС та в Енергодарі від часу захоплення міста. 

29 липня в чат педагогів херсонської загальноосвітньої школи № 46 надійшло повідомлення російською: “30.07.2022 о 10:00 будет проводиться инвентаризация школы. Подготовить документацию, а также имущество, указанное в инвентаризационной ведомости. Явка всего педагогического коллектива обязательна”.

Росіяни поставили Оксану над свіжою могилою чоловіка й розважалися, стріляючи над головою."Спочатку вирвали ніготь на мізинці. Потім на середньому пальці. Другий було вже не так боляче, як перший. Біль такий, що не знаєш, що більше болить: коли прикладом роблять з тебе відбивну, чи коли не відчуваєш рук. Катували струмом. Такі тортури вони називали «електрофорезом» або «телефоном до Зеленського»", – розповідає Оксана Міненко з Херсона, історія якої є свідченням жахливих злочинів окупантів. Жінці 43 роки. Останні чотири роки вона була щасливою у шлюбі з 37-річним лейтенантом Нацгвардії Олексієм Хвостиком.Read this article in English

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.

Сотні українців, що залишилися на окупованих територіях, були частиною руху опору і допомагали наближати звільнення своїх міст. Напередодні видання The New York Times опублікувало розлогу історію про одного із херсонських партизан і про те, як було влаштовано рух опору зсередини. ТЕКСТИ переказують головне з цього лонгріду.

Росія любить використовувати дітей у пропаганді. Ще з радянських часів там видавали безліч книжок про Леніна й дітей і малювали такі самі картини у класичному стилі. Сталін теж полюбляв, щоб його оточували діти, принаймні на агітках. Путінська Росія творчо розвиває цю традицію. Поки в РФ дітей від дитячих садочків до технікумів вишиковують літерою "Z" або просять намалювати георгіївську стрічку, українські діти в Херсоні й інших окупованих містах вимушено стають живим доказом “щасливої окупації”. 

"Ми — рух громадянського спротиву, а не партизани, які підривають колаборантів. Нашою метою було дати людям якийсь спосіб мирного спротиву. Річ у тім, що не всі готові та здатні партизанити, але кожен спроможний вивісити чи зав'язати жовту стрічку, скажімо, на поручнях або на паркані".