— Хтось із наших там залишився?— Ні, нікого...І після паузи:— Бийте по нашому селу. Рівняйте його повністю!

Українські бізнеси, які зазнали втрат або які було знищено, намагаються реанімувати свої виробництва. Історії трьох справ — з Ірпеня, Бучі, Бородянки на Київщині та з Рубіжного на Луганщині, які пристосовуються до воєнного стану й роблять усе можливе, щоб вижити.

Квітневий ранок, похмуро й прохолодно. Мерзнуть руки — мабуть, більше від емоцій. Готуюся побачити наяву те, що було на екранах телевізорів, на відео та фото в інтернеті. Те, що чулося як недавня артилерійська канонада за десятки кілометрів.Заїзд в Ірпінь новою трасою — тією, що від Академмістечка в Києві до самого повороту на Ірпінь, має такий самий вигляд, як і до війни. Навіть перший блокпост не вражає, бо в лютому 2014 року на цьому самому місці вже був блокпост і спалена вантажівка — пляма від неї досі залишалася на асфальті. Місцеві активісти з Ірпеня тоді відчайдушно закривали в'їзд в Ірпінь від силовиків, які могли завадити перемозі Євромайдану.

Ми не дочекалися “зеленого коридору”. Через два місяці після початку війни вирушили з окупованого Бердянська своєю машиною разом з такими само зневіреними людьми, коли зрозуміли, що в рідному місті стало зовсім небезпечно. Просто долучилися 30-ми до колони, про яку напередодні дізналися з вайбер-чату

«У місті ставало дедалі небезпечніше для жителів з активною проукраїнською позицією», — розповів ТЕКСТАМ Twitter користувач Гошик Вінницький у відповіді на запитання, як вони наважилися ризикнути виїхати.«Донька дедалі частіше жалілася на головний біль і прокидалась уночі з криками — ми жили неподалік Чорнобаївки, тож чули цілодобові вибухи, бачили й відчували все, що там відбувалося. Дорослі залишилися без роботи й грошей. Засобів для життя ставало щоразу менше, в місті погіршувалася ситуація з продуктами».Гошик Вінницький — анонімний акаунт (створений у 2015 році, має понад 1,7 тисячі фоловерів), автор якого — реальна особа, мешканець мікрорайону Шуменський. Упродовж війни писав про те, що відбувалося в тимчасово окупованому Херсоні: про обстріли, ціни, пошуки необхідних ліків тощо.«Новин з Херсону від мене, найімовірніше, більше не буде. Ми вирвалися з окупації. Чотири дні жили в автівці», — так починається його історія евакуації. З дозволу автора публікуємо цю історію, яку він розповів у Twitter-треді.

«Ну ти й баба-петарда», – казали ще малій Ірі друзі, коли вона стрибала у воду з тарзанки, аж поки «п’ята точка» почервоніє. Хто ж знав, що колись це псевдо, яке причепилося з дитинства, сестра Петарда матиме на передовій, коли рятуватиме людські життя в найгарячіших точках у складі добровольчого батальйону парамедиків «Госпітальєри».