Напередодні новго навчального року наша шкільна освіта опустилася на новий рівень деградації. Судячи із заяв чиновників держава поступово відмовляється від її утримання навіть на нинішньому мінімальному рівні. Маленькі школи закриваються масово, причому останній вердикт приречені не знатимуть до 1 вересня. Табачник з радістю готовий здихатися частини клопоту і прийняти "допомогу" у створенні навчальних програм і методик від Росії. «Начальник» Києва Попов ошелешив батьків тим, що відтепер виявляється якісь таємничі «бізнес-структури» котрі фінасували будівництво визначають на якій мові працюватиме муніципальна(!) школа. До нинішнього моменту українська середня школа була реплікатором радянського способу мислення і поведінки, але держава хоча б намагалася змінити колір шкіри цього динозавра і навіть слабко пробувала вирощувати щось нове. Відтепер ці сором’язливі потуги припинено.

Майя Рінтола стояла перед своїм шумним класом із двадцяти трьох семи- та восьмилітніх дітей. Був кінець квітня. На її рудому волоссі яскравою перукою лежали нитки різних кольорів. Вчителька з 20-річним стажем приміряла свій новий образ до Ваппу – дня, коли вчителі й учні приходять до школи в яскравих костюмах, щоб відствяткувати Перше Травня. Ранкове сонце вливалось у кімнату крізь сіро-жовті парусинові штори, його промені падали на ящики з пророслою травою на підвіконнях. Автор: Ліннелл Генкок

Українська школа учить подвійним стандартам, брехні і "халяві", в ній серед школярів не модно здобувати знання, більшість учителів не мислять свого життя без хабарів у формі платного «репетиторства» у класі після занять. Прірва між «елітними» школами і школами «з масиву» шалена, і ніхто особливо не турбується з цього приводу. Щоб зрозуміти, якими проблемами переймається інший світ, ТЕКСТИ публікують статтю з американського журналу про фінську освіту. Автор: Ліннелл Генкок, фото: Стюарт Конвей, журнал Смітсоніан, вересень 2011, переклав Артем Чапай.