Ви, певно, звернули увагу на те, що останнім часом в логіці дій уряду все частіше окреслюєься бажання що-небудь заборонити, обмежити чи принаймні взяти під контроль – на противагу проголошуваним колись тенденціям роздержавлення, плюралізму та іншої свободи підприємницької діяльності. Як на мікро-, так і на макрорівні держава починає втручатися у справи бізнесу і в приватне життя українців. Вона забороняє - і ми маємо розібратися, що за механізми примушують урядовців і депутатів до дій, які протирічать їхнім партійним програмам і передвиборчим обіцянкам. Юлін прогібішн досліджував: Микола ПОЛІЩУК

Підбиваючи підсумки року прийнято говорити про високі матерії. Ми ж вирішили подивитися чим жили прості українці. Для цього обрали істинно народне видання "Газета по-українськи". Дехто називає її "мрачняк по-українськи", але стаття вийшла смішна і весела. Чого тільки варті ці заголовки: "В Аліни Гросу мавпа вкрала труси", "Катерина Заїцька своїм волоссям відлякує диких кабанів", "Лисий їжак схожий на картоплину"(рубрика "Наука"), "П’ятеро борсуків напали на людей". Читайте і насолоджуйтеся. ГПУ протягом року читав блогер Семь Пятниц

Останнім часом все частіше мені доводиться чути про те, що українці нібито дуже сумують за такою собі «сильною рукою». Соціологи у своїх опитуваннях ніби змагаються, хто ж назве більшу цифру прихильників диктатури: якщо раніше за сильного вождя виступало начебто половина населення країни, то останні опитування почали говорити вже про 60%, а ФОМ-Україна навіть назвав цифру вже більшу за 70%. Виходить, озирнувшись довкола, ми маємо побачити в кожному другому прихованого сталініста - чи, принаймні, адепта творів Донцова і Макіавеллі. Але цього ж нема! Потяг до Адольфа Віссаріоновича Піночета вивчав: Микола ПОЛІЩУК

Ми звикли до того, що наші співгромадяни масово працюють за кордоном – в країнах ЄС, у Росії, навіть у Азії. Однак є й такі, що їдуть в Україну працювати з інших держав. Це свідчить про те, що у нас ще не найгірше. Принаймні, краще, ніж у низці країн Африки, В’єтнамі, Китаї чи Молдові, які постачають до нас основну масу гастарбайтерів. Але невже у нас краще, ніж у Білорусі? Білоруських заробітчан в Україні досліджував: Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Тільки люди невтаємничені можуть стверджувати, що українське блогерство – явище молоде і прогресивне. Насправді постити і доносити людям інфу «так, як мені заманеться» і «френдити» своїх ближній вміє кожна українська райдержадміністрація. Просто робить це не в Інеті, а в старий дідівський спосіб – через місцеву пресу. Районні видання зараз - це блоги місцевої влади. Районки Центру і Сходу досліджував: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ, в рамках проекту "Естетика сучасної України"

Інколи обговорення є не менш важливим та цікавим, ніж початковий текст. Пропонуємо вашій увазі підсумок спілкування в коментарях під дискусійною статтею "Ідеологія інтегрального націоналізму шкодить. Краще творити культуру, ніж героїчно вмирати", одна з головних думок якої - краще вести мирну політичну боротьбу, ніж героїчно умирати і змушувати до цього співвітчизників. Колективні автори: Омелян Тарнавський, Роман Кульчинський, Aleks, Онисько, Андрій Вайда, Констянтин Воздвиженський, Leschinsky Oleg, Павло Солодько, Антон Зікора

Ви коли-небудь замислювалися над тим, що стається з електронною поштою та блогами в соціальних мережах, таких як Livejournal або В Кoнтакті, тих, хто помирає? Хто отримує доступ до їхнього акаунту, і чи можуть тоді інші в принципі отримати доступ до записів і до особистої інформації, яка розміщена в Мережі? Підготувала: Оксана ДУТЧАК

На чималу частину політично активних українців і досі має вплив ідеологія інтегрального націоналізму, котру розробила і проповідувала у 30-х роках минулого століття ОУН. Це звідти "культ боротьби", ниття про "націю рабів", шкодування, що напередодні Голоду-33 не було масового повстання, бажання знайти якусь переможну битву і гучно її відсвяткувати тощо. Насправді українців важко назвати миролюбивою нацією. Проте досвід інших націй доводить: аби здобути свободу і незалежність, краще вести мирну політичну боротьбу, ніж героїчно умирати і змушувати до цього співвітчизників.

Проросійські політики в Україні частенько наводять приклад країн, де існує декілька державних мов: мовляв, треба й нам йти таким самим, цивілізованим і культурним шляхом. Наприклад, як у Бельгії, де статус державної мають французька та фламандська мови. Насправді ж двомовність - це не перевага, а смертельно небезпечна хвороба Бельгії як держави. В цьому автор переконався на власному досвіді, їдучи з таксистом-фламандцем із Брюсселя до Іпру. АВТОР: Іван Мельник

Основи злочинного арго, тим паче в Україні, іноді можуть знадобитися навіть дуже вихованій людині, особливо у „вуличних” ситуаціях. Прикро, звісно, що українського кримінального сленґу, по суті, досі немає. Адже лінгвісти одностайно стверджують, що мова стає повноцінною тільки тоді, коли вона охоплює всі сфери фізичного й духовного життя людини, коли нею спілкуються всі суспільні верстви: від інтелігенції до повій та „братви”. Порівняльним мовознавством займався: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ, перекладач