Видання The New York Times опублікувало відео удару росіян по автомобілю з іноземними волонтерами у Бахмуті. Від удару один волонтер загинув, ще пʼятеро дістали поранення. Відео зняв естонський волонтер з організації Frontline Medics Ерко Лайдінен, який перебував поряд.

Британський письменник, репортер й автор книжки "У воєнний час: Історії з України" Тім Джуда написав для The New York Review про феномен волонтерського руху в Україні. Автор зазначає, що залученість українців до війни більша, ніж в усіх інших конфліктах, про які він писав (Джуда робив репортажі з Балкан, Нігеру, Вірменії, Афганістану та Іраку). Нижче наводимо переклад фрагмента статті.

Всеукраїнська кампанія «Молодь вільна від куріння» та громадська організація «Життя» презентували результати всеукраїнського громадського моніторингу кафе, барів і ресторанів щодо дотримання законодавчих норм, які забороняють куріння у таких закладах.

37% українців жертвують кошти на ЗСУ з кожної зарплатні.

Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.

У Бахмуті зараз – найбільші відчайдухи світу. Українська армія тримає важливі позиції. Волонтери на великій швидкості влітають у місто, щоб доставити гуманітарну допомогу й вивезти цивільних. У Бахмуті досі залишаються тисячі жителів, зокрема діти. Кубі Сташеку 28 років, останній місяць він щодня їздить у Бахмут. Можна сказати – як на роботу, і це буде правдою. Куба працює евакуатором. Він урятував уже понад сотні життів.

Фонд Сергія Притули та Сергій Стерненко зібрали 352 млн гривень. Кошти спрямували на придбання дронів-камікадзе для ЗСУ.

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

— Волонтерство — це приємна штука, просто через те, що тобі кажуть дякую, — розповідає комік-волонтер Василь Байдак. — Коли в День волонтера я з пошти забрав нагороду-подяку від Спілки ветеранів та працівників силових структур — ледь не зомлів від хвилювання.Розповідаємо три історії українських волонтерів з XI Форуму розвитку громадянського суспільства.

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.