«Месопотамія» Сергія Жадана вийшла друком під час революції. А тому – з одного боку прозвучала менш гучно, ніж могла б, а з другого, з’явилася саме тоді, коли люди в моменти перепочинку часто звертаються до речей неперехідних. У тому числі до літератури. Книжку «Месопотамія» читав Олег Коцарев

Новина про вихід у видавництві «Фоліо» однієї на двох книжки Сергія Жадана та Лади Лузіної «Палата №7» викликала в любителів сучасної української літератури подив. Спочатку багато хто вважав це жартом. Потім з’явилися кпини – дехто з недоброзичливців навіть припускали, що невдовзі Жадан почне писати тексти пісень для Наталі Могилевської. Скандальну літературну новинку читав: Олег Коцарев

Для героїв Жадана, останнє радянське десятиліття було ще і єдиним острівцем стабільності, далі бо все закрутилося у калейдоскопі травматичних змін. Усі Жаданові двадцятирічні бунтарі бачаться по-дитячому беззахисними, і якраз беззахисність, слабкість не в останню чергу породжує агресію. Вони не здатні ані вибудувати альтернативну дійсність, зосередитися на бутті-поза-соціумом, як, до прикладу, песонажі Тараса Прохаська, ані, скажімо, зверхньо-іронічно дистанціюватися від довколишнього вселенського базару. Аналізувала: Віра Агеєва

Чи чогось варті самокопання наших авторів і їх постійне звернення до історичної тематики? Взагалі чого варта сучасна українська література, чи привносить вона щось нове у цей світ? Для розуміння відповіді на ці питаня важливий погляд з боку. І ТЕКСТИ звернулися до британця, котрий перекладає і досліджує українську літературу. УкрСучЛіт оцінював: Уїллеам Блакер, Кембрідж

„Донбас-тур” Сергія Жадана частина якого проходила місцями дії його останньої книги, закінчився, хоч і з присмаком скандалу, але успішно: письменнику кілька разів відмовляли у приміщенні, але виступи таки відбулася, народу прийшло багато. Розголос компенсував усі труднощі стосунків з бюрократією Луганщини та Донеччини. За Жаданом слідкував: Олег Коцарев

Автор цієї незвичної збірки оповідок завжди вважався трюкачем у літературі. І дарма ще на початку 1990-х, коли соціалістичний реалізм змінився на український концептуалізм, нас попереджали, що хитрий Іздрик is trick, себто він – це суцільна авантюра. Дарма, бо його незрівнянний «Воццек» і «Подвійний Леон» вже заполонили увагу новонародженого українського читача. Ось і зараз Іздрик ніби знизує плечима щодо чергових своїх текстів, виданих ошатним томиком концептуально-чорного кольору під назвою «Таке». Мовляв, таке, панове, іноді напишеться! Втім, аморфно-українське «таке» наразі транслітерується у наказово-англійське «take», себто «візьми». То що, візьмемо? АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко