У Бахчисараї на мене чекає зустріч зі ще однією цікавою особою – вихідцем із древнього та овіяного легендами народу караїмів. Власне, у тутешньому історичному музеї, розташованому в приміщеннях колишнього ханського палацу, працюють дві його представниці – дослідниці історії та культури свого малочисленого народу. Адже караїмів або караїв у світі залишилося не більше двох тисяч осіб, близько тисячі двісті з яких мешкають саме в Україні, зокрема вісімсот – на історичній батьківщині в Криму. Мандрував: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Цього року коломийському письменнику Михайлу Андрусяку присудили Шевченківську премію за художньо-документальну трилогію про УПА ("Брати грому", "Брати вогню" і "Брати просторів"). В цих книгах мова йде про діяльність підпільників, з якими автор знайомий особисто – це його родичі та побратими батьків. Андрусяк письменник і видавець в одній особі. Він директор Коломийської друкарні ім. Романа Шухевича, де сам себе й видає. Після вручення премії нічого змінювати в своєму житті не планує.

Сайт ZaUAorg підводить проміжні підсумки проекту "1939-1945. Неписана історія", у якому ми й інші ЗМІ, серед яких Українська Правда, Gazeta.ua, Україна Молoда та інші публікували розповіді та спогади про наших рідних, які пережили Другу світову війну. За цей час ЗМІ, що долучилися до проекту, отримали десятки історій. Не всі вони героїчні, не всі відзначаються точністю історичних обставин. Але всі - щирі. У цій статті ми пропонуємо дайджест деяких із них. Тарас Антипович, журнал "Сучасність" - про діда, Івана Тимофійовича Дениска

Менше місяця залишилося до відзначення в Україні 65-ї річниці від дня перемоги над фашистською Німеччиною. Однак ті плани святкування, які наразі оголосив Янукович та ретранслювали урядовці Азарова, святкових почуттів не викликають. Навпаки, від них тхне нудотним нафталіновим запахом совкової показухи. АВТОР: Адріян МАКСИМЕНКО

Кажуть, що людині на все життя відведена певна кількість особливо щасливих випадків. Якщо це дійсно так, то я розумію, чому мій дід Никитюк Петро Павлович не виграв авто в лоторею, не знайшов скарб і не став великим начальником, а прожив скромне життя українського колгоспника. Все неймовірне щастя, яке йому було відведене, було використане під час війни.

Фраза Яцека Куроня, яку ви бачите у заголовку, стала крилатою за часів боротьби польского суспільного руху "Солідарність". Її сенс - чіткий і недвозначний: для того щоб перемогти систему, потрібно створити їй альтернативу. З нагоди 1 травня цікаво буде згадати, як поляки замість здобувати владу у комуністичній державі почали створювати паралельні структури. Досвід самоорганізації вивчав: Анатолій БОНДАРЕНКО

Звісно, як і в більшості читачів, у мене є дід-ветеран, який пройшов з Робітничо-Селянською Червоною армією від Сталінграда до Відня (про нього я ще колись розповім). Так само в більшості з вас, напевно, теж був дід, котрий переховався від мобілізації. Не дивина й те, що частина моїх двоюрідних дідів були поліцаями. Але маю я в історії родини і справжній ексклюзив. Мій прадід був бургомістром Харкова під час німецької окупації. Саме тим бургомістром Олексієм Крамаренком, наказ якого про заборону російської мови в державних установах міста цитують час від часу проросійські видання. Прадіда згадував: Олег КОЦАРЕВ, поет, прозаїк, журналіст, аспірант (Харків)

ЯКБИ – ключове слово української історії. ЯКБИ у 1918-1920 році спільні військові дії Української Народної республіки та Другої Речі Посполитої Польської зупинили війська більшовистської Росії - тоді не було б Радянського Союзу. Українці були б розпорошені поміж кількох держав. Але те, що лишилося б – Наддніпрянська Україна – сьогодні входило б до Євросоюзу. А за населенням не поступалося сучасній Україні. Але насправді її історія в ХХ столітті пішла іншим шляхом. Про ненасильство, довіру та іншу якбитологію розмірковував: Олександр ЗІНЧЕНКО

Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині - і як правило, розповіді людей, котрі пережили цю війну, разюче відрізняються від офіційної версії, яку нам спускають "згори".Уже зараз зрозуміло, що 65–ту річницю війни наша країна відзначатиме так само, як і за радянських часів: пишними парадами та іншим офіціозом. Модель святкування ми запозичили з Росії.

14 квітня 1960 року відбувся останній бій боївки УПА з радянськими органами безпеки - фактично, ця подія 50-літньої давності стала підсумком 18-літньої боротьби, яку проводили українські повстанці на території Західної України. ZaUA.org попросив історика підготувати довідку зі збройної боротьби УПА впродовж її існування.Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА конспектував: Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ