У сучукрліті дуже мало текстів, де йшлося б про позитивний жіночий досвід родинного життя й материнства. Дітям здебільшого відведене другорядне місце в розвитку сюжету. Натомість б’є рекорди повторюваності образ авторитарної травмованої матері-істерички, яка гнобить усіх, хто потрапляє в орбіту її невтишимої енергії. Дуже поступово жінка сучукрліту перестає бути тільки жертвою чи іграшкою, залежною від чоловіка в емоційному й матеріальному плані, недієспроможною поза парадигмою кохання й родини. Авторка: Тетяна Трофименко

Книжка, насправді, дуже страшна. Бо це ж реально страшно — залишитися хворому на самоті без грошей і страховок посеред північно-американського міста, у дешевій орендованій квартирі. Коли не здатен ані працювати, ані навіть вийти з хати, але платити треба за все. Що б там не казали про ґендерну рівність, а Північна Америка досить ще патріархальна. Чоловік має робити перший крок, знайомитися, рятувати. Принаймні, цього від нього чекає суспільство. Оксана Луцишина не боїться казати правду про іммігрантське життя. Євген Лакінський, іммігрант і автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

У жовтні у видавництво «Discursus», за підтримки Українського культурного фонду, вийде друком книга репортажів Олега Криштопи «Останні українці Польщі». В ній зібрані унікальні історії українців із реніонів Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя, Любачівщина та Західна Бойківщина, яких у 1947 році у рамках операції «Вісла» депортували з їхніх земель та розпорошили на півночі та заході нової польської держави. Публікуємо розділ із книги. Автор: Олег Криштопа, книга «Останні українці Польщі»

Якщо сказати про «Дивних людей» однією фразою, то давно я не сміявся так довго і щиро. Книжка просто нашпигована гумором. І гумор цей тонкий і глибокий. Ні, примітивні жарти теж є, але вкрай мало. А здебільшого —добра іронія. Україна, описана Чапаєм, неймовірно гарна, попри всі економічні та соціальні проблеми. Люди, що живуть в Україні, назагал добрі, хоч і мають тисячі недоліків. Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді» https://facebook.com/MiyKvebek/

Почнемо з того, «Клавку» написано майстерно. Знаю, що слово «майстерно» вже затягане, але як інакше описати цю книжку? Всі герої — як історичні, так і вигадані — тривимірні та складні. Події виглядають справжніми. Київ 1947 року — як живий. Повоєнне життя показано реалістично. Навіть їжу описано так, що хочеться її скуштувати прямо зараз, не відриваючись від книжки. А на останньому Львівському форумі видавців «Клавці» присудили нагороду в номінації «Сучасна українська проза». Автор: Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»