Німецька письменниця Герта Мюллер 20 років тому отримувала постійні погрози у рідній Румунії (після того, як відмовилася стати інформатором таємної поліції тоталітарного режиму Чаушеску), а тепер стала 12-й жінкою за 108 років - лауреатом Нобелівської премії з літератури. Цьогорічного "нобеля" обирали з майже двохсот письменників 18 членів Шведської академії. Вони звели потенційних переможців до списку з п'яти - а потім голосували за єдиного кандидата, який повинен був отримати більше половини голосів.

У скандалі, що свого часу розігрався довкола імені цієї письменниці, а також з приводу її непересічних романів, вистачало як еротики, так і небуденної інтриги. Преса й досі нетямиться з приводу того, хто ж ховається за псевдонімом цієї невловної авторки. Так, в одній демократичній газетці навіть провели власне розслідування на цю тему, а не менш національний сайт і досі закликає голосувати за кандидаток на спокусливу посаду «літературної хуліганки». Читав: Ігор Бондар-Терещенко

Журнал “Сучасність” існує вже майже 50 років – заснований демократичним крилом ОУН, він на початку 90-их був надзвичайно популярним в Україні, але поступово втрачав популярність, і торік було схоже, що журналу вже кінець. За його відродження взявся реанімаційний колектив у складі політика В'ячеслава Кириленка, видавців братів Капранових і головного редактора Тараса Федюка. Учора в Могилянці “Сучасність” показала, що вона розуміє під гаслом “повернутися до людей”. Фото: Олександр СЕНЬКО

Ви думали, що Далі - суто живописець? Зазирніть в Український дім на виставку «Великий антикварний салон-2009» і переконайтесь, що це були на всі руки майстри. ZaUA.org подивився, що за скульптури «заселили» Український дім і як на них реагують українці. Дивилася: Антоніна Малєй

Протягом трьох останніх тижнів в кінотеатрах йдуть фільми «Гола правда», «Бабій», «Нянька за викликом» та «Любов трапляється». Три з них (окрім досить специфічного випадку «Няньки за викликом») мають серед своїх головних героїв чоловіка, що принаймні в першій половині фільму самовпевненим голосом роздає глядачам чи іншим героям фільму різноманітні «інструкції» з правильної організації життя. Глядач і автор: Оксана ЩУСЬ, "Останній кінопоказ"

Цього року Україні довелось змагатись з двома великими письменницькими ювілями. У квітні – 200-річчя Миколи Гоголя, а сьогодні, 5 жовтня – 100 років із дня народження поета Богдана-Ігоря Антонича. Через хистку приналежність Миколи Гоголя до двох культур – української та російської, ювілей «допомогли» відзначити російські «гоголезнавці». Щоправда, на свій манер, як у фільмі «Тарас Бульба», де з вуст героїв фільму злітають великоруські вигуки. А от із Богданом-Ігорем Антоничем українцям доведеться справлятись самим, бо ділити його ні з ким. Автор: Ірина Колодійчик, Могилянська школа журналістики

…Ретроспектива думок, в якій читачеві пропонують забути про інтимну конкретику в ім’я всесвітнього цілого – завжди була вдячним вироком для будь-якого класика. Тому-то про цього художника за життя майже не писали. Адже що цікавого можна написати про старого професора, ще й лауреата Сталінської премії? Натомість сам Борис Косарев, виявляється, усе життя - ховаючись від ЧК-НКВД-КГБ у шафі - пам’ятав не лише про свою службу в армії Денікіна, але й про Срібний Вік 1910-х, а також Червоний Ренесанс 1920-х років, в якому брав активну участь, і якому присвячене розглядуване тут епохальне видання. Автор: Ігор Бондар-Терещенко

„На березі часу…” цікаво, пізнавально й натуралістично фіксує дух доби. У що люди вдягалися, як говорили, у які ігри гуляли діти. Цікаві моменти із новітньої історії Житомира, як то перехід житомирських євреїв на російську мову. Також чудово видно такі ментальні речі, як чергове проблематизоване становлення української ідентичності в чергового покоління. Прикро тільки, що читач не знайде для себе відповіді на питання: „а як же вдалося Валерію Шевчуку зберігати таку „чесність з собою” та всерйоз не постраждати?” Але попри помилки й невеселі гендерні стереотипи минулих поколінь українських письменників, книга „На березі часу…” залишається безперечним „must read”. АВТОР: Олег Коцарев

Фільм «Місяць 2112» режисера Дункана Джонса здобув чималу кількість схвальних відгуків від кінокритиків - що й не дивно: окрім, відзначених знавцями кінематографічних достоїнств, як сказав знаменитий і найбільш цитований Вікіпедією кінокритик Роджер Iберт «цей фільм цілковито про ідеї». Як колись був жанр "роман ідей", так само зараз з'явився "фільм ідей". Iгноруючи панівну зараз тенденцію фантастичного кіно з акцентом на видовищності, «Місяць 2112» апелює до «філософського» потенціалу цього жанру - і викликає в пам'яті такі класичні його зразки як «Чужий» чи «Той, що біжить по лезу бритви». Глядач і автор: Оксана ЩУСЬ, "Останній кінопоказ"

…Усі жахіття світу народжуються в голові обивателя: адже щоранку за вікном той самий пейзаж – без жодних ознак «світової кризи» чи «міжнародного тероризму», тому вигадати чергову страшилку – ось завдання для справжніх мічурінців з політологічного городу! Автор: Iгор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО