Діяльні українські жінки, які виїхали за кордон, беруться до роботи: запускають соціальні стартапи, щоб заробляти на себе, збирати кошти на благодійність і популяризувати національну культуру у світі.Ми зібрали кілька історій про українок, які розпочали свої справи у Європі та США.

Третина українських біженців у Чехії (понад 100 тис. осіб) офіційно працевлаштована й уже сплатила 8 млрд крон (322,5 млн доларів) відрахувань до бюджету. Водночас проросійські сили у країні роздмухують тезу, що коли чеський уряд допомагає українцям, він нехтує інтересами своїх громадян.70% працевлаштованих українських біженців у Чехії — жінки. Як вони шукали роботу? Які труднощі долали на цьому шляху? Як їм вдається поєднувати роботу й материнство, зважаючи на те, що поряд немає родини, яка могла б допомогти з дитиною?Про це ТЕКСТАМ розповіли українки, які знайшли в Чехії не тільки прихисток, а й офіційну роботу за своїм дипломом і покликанням.

Як живуть мешканці модульних містечок в умовах зими й що на них чекає у найближчому майбутньому, розбирався "Хмарочос". ТЕКСТИ публікують ключові фрагменти статті.

Знайти своїх у новому місті – удача для переселенців, змушених залишити рідні міста під час війни. Краматорцям вдалося знайти формат, який допомагає підтримувати українську армію і триматися самим.Видання Kramatorsk Post і місцевий неформальний волонтерський хаб стали осередком спільноти краматорців, які виїхали з постійно обстрілюваного російською армією міста, що опинилося поблизу лінії фронту під час повномасштабного вторгнення. Краматорці вже зустрічалися в Києві, Львові та Івано-Франківську.Наступна зустріч відбудеться 26 листопада у Вінниці.З чого почалися зустрічі “Свої до своїх”, як їх організовують і чому там зайнято всі вільні місця – для ТЕКСТІВ написала Валерія Пімкіна, активістка й душа місцевої громади, яка понад 10 років працює в місцевій редакції й нещодавно започаткувала неформальну волонтерську спільноту, де об’єдналися колишні військові, місцеві медійники й активісти (з міркувань безпеки не розкриваємо деталей про людей та їхню діяльність у Краматорську).

В OLX Нерухомість дослідили, чи вплинули масовані російські атаки цивільної інфраструктури на ринок оренди столичних квартир.

Не всі благодійні фонди збирають мільйони, проте навіть маленька ініціатива – крапля у великому океані. Так дві подруги в селі на Кіровоградщині організували волонтерський рух, облаштували для переселенців 50 порожніх хат і навіть зареєстрували благодійний фонд. "Перші днів п’ять ми плакали, а потім зрозуміли, що треба щось робити", — каже одна з них, Тетяна Босько.

— У нашій квартирі час ніби зупинився. Застелене ліжко. Сашина дитяча. Здається, можна зайти й випити чаю. Мені дуже боляче, що туди поселять невідомо кого", — каже Наталя Бур'яненко.Вона вісім років платила за комунальні послуги у квартирі в окупованому Антрациті, що на Луганщині, бо сподівалася повернутись у свій дім. А зараз знайомі, які там залишилися, кажуть, що квартира нібито за борги потрапила в перелік тих, де окупанти зламуватимуть замки й заселятимуть мешканців окупованих українських міст, що залишилися без житла.

Після візиту президента Індонезії Джоко Відодо до Києва, а потім до Москви, коментатори відзначали проросійську налаштованість значної частини населення країни, і позитивне сприйняття наративів Кремля. Втім, далеко не всі індонезійці однозначно підтримують Путіна та його політику. На початку травня South China Morning Post публікувала зворушливу історію про індонезійських жінок, які живуть в Україні, і залишилися тут навіть після початку війни, разом зі своїми дітьми і чоловіками. На підсумок візиту Відодо «Тексти» подають скорочений переклад цієї історії.

Аналітик міських даних, засновник KPI urban squad Олександр Рак пояснює, чому в Україні немає фонду соціального житла і як це впливає на нинішні проблеми з поселенням переселенців. Далі пряма мова.

Катерина за фахом – учителька музики та психологиня. Раніше все в її житті було злагоджено і стабільно: йога, танці, зустрічі з друзями. Згодом вона народила дитину, й у цей час почалася війна. Дівчина покинула дім і пережила зраду чоловіка. "У моєї однокласниці бабуся померла від холоду й голоду. Її не вдалося навіть гідно поховати – закопали на городі. Ви розумієте, який це жах? Просто катастрофа!" – каже переселенка з Харкова Катерина.