«П..дори» йдуть. Йдуть швидко. Потрібно вносити коригування. Поки «п..дори» йдуть, рахуєш секунди і молишся, щоб снаряд встиг знищити хоч когось.Політ під час сильного вітру — справа дуже нервова. З одного боку, великий ризик втратити дрон і залишитися без «очей», доки не привезуть новий, а з другого — там, на позиціях на нулі, саме зараз, цієї хвилини, може загинути чийсь син, брат, сестра, мати або батько.Read this article in English

27 серпня, 03:40 ранку. Горлівський напрямок. Ми вирушаємо джипом у глупу ніч. Нас троє: я та ще двоє пілотів зі взводу ударних безпілотників 24-ї ОМБр імені короля Данила. До перших півнів маємо дістатися точки, з якої пілоти уразять дві цілі. Перша — антена, що управляє комплексом "Муром-С", системою камер відеоспостереження. Друга ціль — російський командно-спостережний пункт, біля якого постійно крутяться окупанти.

Наелектризоване повітря та часті звуки вибухів заставляють серце битися, як молот. Влітаємо на джипі в розтрощений ангар, хапаємо з задніх сидінь рюкзаки й біжимо до підвалу, зігнувшись під вагою бронежилетів. Під ногами хрустять шматки асфальту. Минаємо залиті водою вирви й опиняємося перед дверима, майстерно замаскованими різним мотлохом. Видихаю тільки тоді, коли опиняюся в тьмяному коридорі.

Від Краматорська до Бахмута — трохи більш ніж 50 км, але здається, що вічність. Їдемо дуже швидко. Обабіч залишаються Красна Гора й Соледар. Унизу палає Бахмут. Росіяни прориваються в нову частину міста. Групи ДРГ з'являються також на дорогах. Поляк Куба Сташек (інтерв'ю з ним тут), родом із Торуня, останнім часом їздить у Бахмут щодня. Куба – волонтер, який евакуює цивільних, він урятував уже понад сотню життів.

Оксана боїться, тому воліє залишитися в саду. Винесла собі стільчик із хати, поки все зроблять. Сидить і курить айкос, а її погляд блукає десь понад льохом, понад деревами. Цвітуть вишні, трава вкрила подвір’я зеленим килимом — смерть здається зараз недоречною й невчасною. Але вона тут, в Оксани на городі. Викопують її брата, якого застрелили росіяни. Йому знесло пів черепа, й голова стала кривавим місивом. У Бородянці на Київщині щодня знаходять нові братські могили. Не вистачає копачів, обладнання та працівників моргів. Як ексгумують і перепоховують людей — репортаж «Текстів».Текст: Ярослава Тимощук, фото: Марцін СудерRead this article in English

Щоб у мирний час американському солдатові навчитися користуватися протитанковим комплексом Javelin, йому потрібно пройти 80-годинний курс — майже два тижні щоденних занять. В українців стільки часу немає, тому вони опановують смертельні «іграшки» за два дні. The Wall Street Journal опублікував нарис з одного з таких тренувальних класів у Запорізькій області. «Тексти» наводять переклад репортажу з незначними скороченнями.

Постріл був вдалим – автоматичний міномет «Васильок» розлетівся разом з розрахунком, а за декілька секунд вибухнула і вантажівка, що була поряд з ним.

Американські журналісти тиждень працювали у Бучі, містечку, яке стало символом жахливих злочинів російської армії проти цивільного населення України. Вони провели десятки інтерв’ю з родичами та близькими загиблих мешканців містечка, а також слідчими, коронерами й чиновниками, щоб зафіксувати обставини цих смертей. Зафіксувавши події цього моторошного місяця окупації, вони створили карту. «Тексти» переказують основне з матеріалу, повну версію і фоторепортаж можна побачити тут.

Наш постійний автор відвідав акцію антивакцинаторів у центрі Києва – й навіть зустрів кількох давніх знайомих. Увага, в тексті відтворюються тези дезінформації. Ми вирішили, що від того, напишемо ми про це чи ні, мало що зміниться.

Штат лікарні за останній рік скоротився на 70%. Медсестра вищої категорії Марина, яка має 21-річний стаж, місяць як працює в ковідному відділені і каже, що тут значно складніше: “У нас були люди, які відпрацювали кілька змін і звільнилися. Дуже тяжка праця”.