Автор книги "Подорожі в пошуках України" та The Ukraine, книжок, які почалися у нас на ТЕКСТах старовинним (для нинішніх реалій) методом sms-репортажу, ніяк не заспокоїться. Усе йому мало. Нині він пройшов пішки понад тридцять кілометрів місцями бойової слави родини Кайдашів із повісті Нечуя-Левицького.Полями швендяв: Артем Чапай

За останні роки вийшло три книги зі статтями українських репортажистів 20-х років. Репортажі написані на теми, які й сьогодні цікаві: від маріупольських портів до стамбульських ринків. Критики закидали Олександру Мар'ямову, що він, замість оспівувати радянські здобутки, описує життя людей. Стиль Майка Йогансена легкий та дотепний, читаючи, ніби чуєш крик морських чайок, про яких згадує автор. Cлух журналіста спрямований назовні, його нерви оголені, у текстах багато голосів та героїв. В усіх авторів часом важко відрізнити, чи це репортаж, чи художня замальовка на основі реального життя. Авторка: Ярослава Тимощук

Ще до старту кампанії з підписанням декларацій у квітні 2018-го, молода лікарка Анастасія пояснювала переваги пацієнтам та активно поширювала нові ідеї. «Декларації – це дуже правильне рішення», – і зараз говорить вона. Лікарка очікувала суттєвого підвищення зарплати. Тому звільнилася з додаткової роботи та чекала, скільки ж надійде коштів. СМСка з банку на початку серпня її неприємно вразила. «Якщо раніше я отримувала близько семи тисяч, то в серпні – вдвічі менше, а у вересні на кілька тисяч більше, ніж у серпні». Автор: Дар’я Проказа

Арабатська стрілка розчарує людей, які звикли відпочивати на єгипетських та турецьких курортах, зате повністю виправдає надії туристів, які мріють про спокій на лоні природи, оздоровлення та дике життя в наметі. Тут немає (і найближчим часом не буде) п’ятизіркових готелів та розвинутої туристичної інфраструктури. Зате на Арабатці цілюще усе: і солонувате сухе степове повітря, і багата корисними мікроелементами вода, яка тече навіть із крану, і гарячі термальні води, і блакитна косметична глина, і чорна густа гаряча грязюка. Текст: Любов Величко

"Ну не може такого бути, щоб віддати дітей до школи румунами, а вийшли вони звідти українцями. Не буває так. А свою мову нам куди подіти?" Тексти поїхали до румунської меншини. Всі люди до 30 років, яких ми зустріли, добре знали українську. В румунськомовні райони Буковини їздив: Артем Чапай

"Сепар з'явився там, де має бути тихо. Працюємо наглухо", - четвірка, скуривши по останній, мовчки вийшла на стежку. Мовчки розтанула в сутінках... На позиції випили чай, з'їли вечерю, випили каву і вмили обличчя. Група не поверталася. Рації мовчали. Не було ані стрілянини, ані пожвавлення в ефірі. Мабуть, вирішили залишитися на днювання. Повернулася група в сутінках - з’явилися беззвучно, як привиди з туману. Спустилися в траншею, жадібно пили воду. Автор: Олександр Шульман, спеціально для Текстів

Коли на початку осені єврейські господині у Бершаді бралися варити сливове повидло, його густий аромат розносився цілим кварталом. Повидло кілька годин готували у чанах; аби вариво не пригорало, його слід було увесь цей час помішувати веслом. Хто лінувався робити це сам, звертався до сусідки Рахель – її наймали спеціально для цього заняття. Нині в штетлі, тобто єврейському кварталі, мешкає сім українських сімей і одна єврейка похилого віку. Тут осідають роми. Текст і фото: Ярослава Тимощук