«А мені шо з тої землі? Да, народ возмущається, бо заднім проходом думає, – міркує Вовчик, підвозячи мене до своєї фірми. – У мене, к прімєру, зарплата п’ять тисяч. У нас більшої ти ніде не знайдеш. Жінку скоротили. Син через год у школу піде, дочка третій клас закончила. Ще від першої жінки пацан підроста. Попробуй проживи і всіх обеспєч. З утра встав – хазяйство, додому вернувся – хазяйство. На вихідних у село – там ше двадцять соток. Думав тракторістом піти. Харашо, у тракторіста за літо виручка восімісят-сто тисяч. А потом цілий год що робить? У году скільки місяців? К єбєням та земля! Хай лучше продають. Може, хоть жить стане лучше». «Дике Поле» вивчав і в народ ходив: Олесь Кульчинський, сходознавець, перекладач

Програш Петра Порошенка на президентських виборах одночасно став політичною поразкою активної «про-західно» налаштованої та нетерпимої до корупції частини суспільства. Зокрема й тих її представників, які щиро вважали, що саме діяльність Порошенка була основною перешкодою на шляху «до Європи». Втім, навряд чи вони бажали приголомшливої перемоги нової політичної сили, яка опирається на «просту людину», заграє з олігархами та не має потреби навіть вдавати, що співпрацює з активістами. Автор: Петро Буртянський

Окружний апеляційний суд Києва ніколи не став би тим знаменитим ОАСК, якби не один абзац в Кодексі адміністративного судочинства. Там написано, що тільки цей єдиний суд має право розглядати справи, в яких громадяни хочуть оскаржити рішення Кабміну, міністерств та інших органів центральної виконавчої влади, Національного банку України тощо. Оприлюднене НАБУ прослуховування розмов голови цього суду Павла Вовка наводить на думку, що саме тут захована та голка, яку треба переламати, щоб помер монстр української корупції. Чому цього й досі ніхто не зробив, показує історія ОАСКу. Автор: Андрій Гарасим