Україна - міжнародно визнана країна, велика за територією і населенням. Тому, у нас в Канаді, про неї принаймні чули. Її регулярно згадують у новинах (поруч з Пакистаном - де Талібан нещодавно вбив 130 дітей, Іраком - де Ісламська Держава винищує "єретиків" цілими селами, Демократичною Республікою Конго - де кількість загиблих вже йде на мільйони тощо тощо). Автор: Євген Лакінський, Квебек, Канада

Російська політика є безумовно колоніальною. ЄС це реалістична утопія створена на основі культури свободи, демократії. Іспанія – це щаслива історія, суспільство, яке перейшло до демократії без крові, завдяки домовленості і консенсусу. Іспанія перетворилася з точки зору культури, креативності, творчості в одну з країн, яка найшвидше розвивається. І це було б неможливим без входження Іспанії в Європу. Конспектував: Сергій Демчук

А ще ми багато палимо цигарок та п'ємо алкоголю. Найбільше у світі витрачаємо із зароблених грошей на пенсії. І ми дуже не любимо економити енергоносії. Рейтинги збирав: Марян Заблоцький, графіка Ярина Михайлишин

Дедалі частіше люди пишуть про необхідність створювати загони громадської самооборони в кожному мікрорайоні: державна міліція не захищає громадян (бо всі сили стягуються на захист від них, а не від злочинців).

Те, що відбувається в Сирії, виглядає як останні передсмертні подихи епохи військових диктаторів. Старий спосіб керувати світом відчайдушно чіпляється за владу, але Захід загалом має відчуття, що архаїчне та жорстоке правління Асада у той чи інший спосіб зрештою повалиться, і сирійці увійдуть у еру демократії. Це може статися, а може й не статися, але екстраординарне тут те, що через це вже проходили. Між 1947 та 1949 роками дивна група, що складалася з ідеалістів та жорстких реалістів у американському уряді, здійснила інтервенцію до Сирії. Метою було звільнення сирійського народу від корумпованої автократичної еліти – і хай квітне справжня демократія. Вони зробили це, бо були певні, що «сирійський народ демократичний за своєю природою», і що все, що потрібно – це позбавитися еліт, після чого обов’язково постане новий світ «миру та прогресу».

Учасники «оксамитових революцій» кінця 80-х без інтернету та мобільних телефонів знищили тоталітрані режими. «Весна народів» 1848 - 49 років набула практично панєвропейського характеру у епоху, коли електричний телеграф робив перші несміливі кроки. Протести ж 2010-х, на які люди виходять за допомогою соцмереж, як правило закінчують символічними поступками влади. Чи можна розглядати нинішні масові протести лише як гігантські свистки у паровому котлі? Автор: Максим Паламарчук