Страшна правда про визволення Києва в тому, що це був ще один геноцид українців. Що святкує сьогодні "Партія Регіонів"? - холоднокровне вбивство радянськими маршалами сотень тисяч неозброєних українських новобранців, більшість з яких була підлітками. Їх кидали з цеглою проти кулеметів, щоб вберегти "гвардію", і зайняти Київ до дня "свята революції". Одразу після початку "визволення" території України, за ініціативою Ватутіна - якого прозвали "генерал-облава" - чоловіків практично усіх вікових груп мобілізували у військо - всього на території України було призвано близько 900 тисяч людей. Більшість з них загинула в першому бою, неозброєними, у цивільному одязі.

Радянські пропагандисти застосовували просту логіку. СРСР головний переможець фашизму, тож відроджений фашизм розпочне війну проти СРСР. Будь хто, виступає проти СРСР – союзник фашизму. Після краху Совка, Росія присвоїла собі роль головного антифашиста. І аби легітимізувати втручання у внутрішні справи сусідів у тому числі й України почала створювати інформаційні приводи, які демонструють, що самі українці, якщо за ними пильно не слідкувати, швидко перетворяться на фашистів. Автор: Петро Буртянський

Дуже іронічно, що найбільш проросійський президент виходить на найбільш жорстке зіткнення з росіянами. А це засвідчує, що це не проблема особистостей – це об’єктивна проблема двосторонніх відносин, яка має назву «Ми одін народ». Не треба виховувати державу на ненависті до Росії. Нам треба розуміти, що ми – не Росія. І все. Публікуємо лекцію українського аналітика Олександра Литвиненка «Стратегічна культура Росії. Висновки для України» Виступ на семінар Чорноморської миротворчої мережі Центру близькосхідних досліджень. Російську стратегічну культуру характеризує чітке розуміння цілей. В українському випадку ми чітко бачимо, чого вони від нас хочуть. «Ми одін народ». Що це означає? Ми мусимо бути одною державою, яка керується з Москви. Ну, може, двома державами, але щоб керування з Москви. Все ясно, все зрозуміло, ніяких питань нема.

Те, що відбувається в Сирії, виглядає як останні передсмертні подихи епохи військових диктаторів. Старий спосіб керувати світом відчайдушно чіпляється за владу, але Захід загалом має відчуття, що архаїчне та жорстоке правління Асада у той чи інший спосіб зрештою повалиться, і сирійці увійдуть у еру демократії. Це може статися, а може й не статися, але екстраординарне тут те, що через це вже проходили. Між 1947 та 1949 роками дивна група, що складалася з ідеалістів та жорстких реалістів у американському уряді, здійснила інтервенцію до Сирії. Метою було звільнення сирійського народу від корумпованої автократичної еліти – і хай квітне справжня демократія. Вони зробили це, бо були певні, що «сирійський народ демократичний за своєю природою», і що все, що потрібно – це позбавитися еліт, після чого обов’язково постане новий світ «миру та прогресу».