Сучасна оптика на війні — критично важлива, дорога й до того ж дуже тендітна. Прилад за десятки чи й сотні тисяч гривень можна за мить утратити в бою, під обстрілами чи просто в складних умовах окопного життя (миші гризуть). Робота майстрів, які ремонтують зламані оптичні прилади, без перебільшення рятує життя українським воїнам, допомагає вбивати загарбників та економить десятки тисяч гривень, які можна витратити на інші потреби захисників. “Ремонт оптичного прицілу Yukon Jager 3-12x56. Він був у прямому сенсі під землею, залитий повністю водою", — звітує Вектор-оптична лабораторія на своїй сторінці у фейсбуку.

Тарас Чмут, керівник "Повернись живим" – найбільшого українського фонду з допомоги Збройним силам, розповів в інтерв'ю РБК-Україна про волонтерство та поточну ситуацію на війні. "Тексти" наводять ключові тези розмови.

Пропонуємо переклад цитованого Томом Купером матеріалу його швейцарського колеги, військового експерта Адрієна Фонтанеллаза про українську розробку – застосунок для координування вогню артилерії «Кропива».

Волонтери розробили для ЗСУ спеціальний пристрій, що дає змогу моніторити дії ворога із закритих позицій. Перші дослідні пристрої вже випробовують на передовій.

"Купила переселенцям три свині й запропонувала робити копчені ковбаси для армії, щоб не депресували", – розповідає чернівецька підприємиця Яна Руденко. Коли почалася повномасштабна війна, вона поставила свій бізнес на паузу й узялася допомагати тим, хто цього потребує. А згодом руку допомоги протягнули і її бізнесу. Айтішник зі Львова Юрій Барнович придумав, як поєднати збір пожертв для війська з підтримкою української економіки, й зібрав команду, яка нині вже втілює ініціативу “Support Ukrainian army”.

Гуманітарку на Херсонщину завозять лише волонтери. Кілька днів тому на Херсонщині російський снайпер застрелив волонтера Антона Кушніра, який доставляв необхідні товари мешканцям окупованих територій. Поговорити про гуманітарну ситуацію на Херсонщині та роботу волонтерів ми вирішили з координатором волонтерського руху Нової Каховки. Зараз він виїхав до Грузії, проте на правах анонімності попросив називати його лише на ім’я – Стефан.

Глушимо двигун. Видихаємо. Поряд паркуються такі самі переселенці, як і ми. Утомлені люди відчиняють дверцята авто, розминають ноги, допомагають вибратися притихлим дітям, витягують собак, переноски з кішками й клітки з папугами та хом'ячками. Підходять волонтери, вітають і всміхаються.

“Люди в черзі спитали, чи є щось поїсти, – розповідають волонтери у гуманітарному центрі Кропивницького. – Талони на обіди того дня вже закінчились, але в нас лишилось кілька порцій, які замовляли для волонтерів у штабі. Винесли вже охололий борщ, за що було трохи соромно. Але вони так накинулися на нього. Ці люди були з Маріуполя”.