Нічого собі сцена: солдат вермахту, вражений жорстокістю українця із допоміжної поліції, наказує йому відпустити єврейську дівчинку. Коли я подивилася цей уривок з німецького фільму «Наші матері, наші батьки» («Unsere Mütter, unsere Väter»), я також обурилася. Проте коли переглянула фільм повністю – усі три його серії доступні на YouTube зрозуміла, що згадана сцена щонайменше вирвана з контексту, а також дуже «вдало» обрізана. Авторка: Інна Завгородня, вільна журналістка, Німеччина

Протест, інакшість, визволення, відродження часом може прорости на майже стовідсотково випаленому полі. Будь-яка людина здатна прийняти будь-яку найдикішу ілюзію, але так само будь-якої миті спроможна її й відкинути. Теза, що, здається, не втрачає актуальності. Те саме можна сказати й про владу страху та звільнення від нього. Звільнення від ілюзій, стереотипів чи страху – завжди екзистенційний досвід. Як і подальша сутичка з соціальною реальністю, котра з цієї миті стає осмислено ворожою. Кінець 2012 та початок 2013 року позначився появою відразу трьох помітних видань мемуарного характеру, пов’язаних із шістдесятниками та дисидентами. Мемуари читав: Олег Коцарев

Якщо порівнювати «Нашу Україну» і Народний Рух часів Чорновола, то останній намагався бути живою партією, а керівництво НУ ставилося до партії, як до «проекту». Чорновіл нас постійно вчив. У «Нашій Україні» ніхто і не думав вчити рядових активістів у закордонних партіях. Бо в Русі Чорновола основа партії це активісти, а у НУ «впливові люди», які записують у партію усіх від себе залежних. Знаю випадок, коли в «Нашу Україну» записали весь базар. Ще наприкінці минулого року в редакції ТЕКСТІВ виникла ідея зробити статтю до 75-ї річниці з дня народження Чорновола. Ми записали спогади про Вячеслава Максимовича у Миколи Кульчинського, народного депутата 3, 4, 5 і 6-го скликань, дисидента і акивіста Руху. Та для того аби підготувати повноцінний матеріал таких інтерв'ю з різними людьми, які знали Чорновола, потрібно було б провести ще мінімум десять. На жаль наша маленька редакція не може витратити стільки часу. Тому не відмовляючись від ідеї згодом зробити повноцінну статтю ми публікуємо спогади Миколи Кульчинського про лідера Руху.